6 грудня


105 років від дня народження М.Ф.Колесси (1903),
українського композитора, диригента, педагога

          Замало сказати, що біля колиски Миколи Колесси стояла Муза. Його опікала сама українська культура в її європейському контексті, здобутках і втратах, радощах і драмах. І тому він - жива історія, колосальний культурний пласт, образ цілого століття, що обійняло найдивовижніші епохи, підносило і руйнувало імперії, потрясало світовими війнами, голодоморами та геноцидом, ставило людство на грань знищення.
          Скільки властей та режимів пережив Микола Філаретович? Добре пам'ятає Австро-Угорську імперію, коли всі говорили про неминучість війни (Першої світової). Ніколи не забуде день 1 листопада 1918 року, коли проголосили ЗУНР і над львівською ратушею спалахнув синьо-жовтий прапор. Потім були два десятиліття болісної для українців польської окупації Галичини. Очікуваний прихід 1939 р. Радянської армії і важке прозріння, пов'язане з розбитими ілюзіями, про національну єдність і свободу. Німецька окупація...
          Микола Філаретович Колесса перейшов через кожен із тих щаблів, і можна лише здогадуватися, які дилеми вирішував із року в рік, із десятиліття в десятиліття. Аби бути собою.
          Народився він у м. Самборі (тепер Львівської області) в сім'ї відомого композитора, вченого-фольклориста Філарета Михайловича Колесси. Витоки їхнього родинного джерела сягають середини XIX ст. Прадід Миколи - видатний український композитор, музичний діяч Іван Андрійович Лав-рінський. Славетний український оперний співак Модест Омелянович Менцинський - двоюрідний брат батька. Дядьки Іван та Олександр - відомі фахівці у галузі музикознавства і фольклору. Маючи такий блискучий родовід, Микола Колесса отримав чудову "генетичну спадщину", якою якнайкраще розпорядився, примноживши і збагативши її.
          Зростав він в атмосфері музикування і співу, в обіймах чарівних мелодій української пісні. Батьки Миколи обоє були щирими прихильниками і членами співочого товариства "Боян", тож часто брали дітей на його концерти. Так і відбулося перше знайомство хлопця з хоровими творами М.Лисенка, С.Людкевича, А.Вахнянина, Д.Січинського.
          Юнак Краківського університету два роки навчався на медичному факультеті Краківського університету (1922-1923). Проте попри всі сумніви перемогла музика. Микола повністю віддав їй всі свої сили, знання, душу. 1 всупереч бажанню батька бачити його лікарем отримав ґрунтовну фахову освіту в Празькій консерваторії у відомого композитора Вітезслава Новака.
          Роки навчання стали для нього вищою школою професійної майстерності, неповторною наукою життя. На випускному концерті молодий митець виступив зі своїм першим зрілим твором - "Українською сюїтою" (1928), в якій ніби промовляв голос рідної землі, барвстим вінком сяяли інтонації бойківських і гуцульських мелодій, переможно володарювала народна пісня. Це був своєрідний виступ проти засилля модернізму в європейській музиці, позиція художника-громадянина, котрий вирішив присвятити свою працю рідному краєві. Чехословацька преса назвала "Українську сюїту" "оазисом у пустелі" й побажала її авторові в подальшому мистецькому розвитку бути окрасою та гордістю свого народу.
          Тернисті шляхи галицького музиканта пізнав за три роки М.Колесса, повернувшись до Львова. Сподівався, що перед ним відкриється цілий світ, а наштовхнувся на сувору заборону властями всього українського. Духовним материком митця, який вистояв перед ударами долі й не потонув у хвилях часу, була його віра в свій народ. І цієї віри молодий композитор тримався, мов рідного берега. Ні постійне безробіття і щоденна турбота про хліб насущний, ні гоніння польських шовіністів на українську культуру, ні наступ космополітизму і формалізму на класичну і народну музику - ніщо не могло збити Миколу Колессу з обраного ним шляху.
          У 30-ті роки митець приступає до реалізації програми, що стала справою його життя: заснування власної диригентської школи, що нині стала всесвітньо відомою. Етапами цієї подвижницької праці була організація щорічних курсів з підвищення кваліфікації диригентів, створення "Українського студіо-хору" - першого професійного колективу на західних землях України, боротьба за український симфонічний оркестр.
          Дбаючи про створення теоретичної бази для підготовки молодих кадрів, у 1933 р. М.Колесса розпочав працю над підручником хорового диригування, якому зі значними скороченнями та спотвореннями вдалося побачити світ лише через п'ять років. Особливої фальсифікації зазнали місця, шо стосувалися розвитку української та російської культури і зокрема диригентського виконавства. В 30-ті роки з-під пера композитора вийшли хорові твори - "Пісня" і "Темна хмара" (на вірші Лесі Українки), "Хлібороб" (вірш МУстияновича), "Аж згадати" (вірш М.Шашкевича), романс для голосу з фортепіано "Я марила всю ніченьку" (на слова Лесі Українки) та ін. Проте найголовнішим надбанням цього періоду стала праця над обробками народних пісень. їх, різних за жанром і характером, М.Колесса створив понад сто. Це пісні для голосу з фортепіано, цикли пісень на гуцульські, волинські та поліські, лемківські мотиви, пісні для мішаного і чоловічого хорів без супроводу, окремі пісні з інших областей України.
          Єдиним у своєму жанрі різновидом хорових обробок з супроводом є сюїта "Лемківське весілля" (1937) для мішаного хору в супроводі смичкового квартету або фортепіано. До неї ввійшло 15 обробок лемківських народних весільних пісень і 5 інструментальних п'єс у виконанні сільських музик, так званих гудаків, без яких, як відомо, не обходилося жодне весілля. Тонко відчуваючи природу українського багатоголосся, композитор прагнув якнайвиразніше індивідуалізувати кожний голос, відтворив панораму оригінального весільного обряду, поповнив скарбницю музичного фольклору Лемківщини. Дуже виразним у тематичному підборі є збірник "Українські народні пісні" (1939), де М.Колесса виступає як композитор, збирач і упорядник. Уперше ця збірка побачила світ 1968 р.
          Після возз'єднання українських земель (1939) М.Колесса займає посаду доцента Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка й одночасно працює диригентом симфонічного оркестру Державної філармонії (1940-1953). З новою концертною програмою (симфонічні твори П.Чайковського, О.Бородіна, С.Рахманінова, О.Глазунова) колектив гастролював у Києві, Москві, Одесі, Харкові. У передвоєнному концертному сезоні 1940-1941 рр. Маестро дав понад 40 симфонічних концертів.
          Після війни Микола Філаретович очолює симфонічний оркестр Львівської філармонії та Львівського театру опери й балету (1941-1947). У 1957 р. стає ректором Львівської консерваторії ім. М.Лисенка, де виховує перші національні кадри диригентів-хоровиків та симфоністів.
          Видатними творчими здобутками вимірюється диригентська діяльність М.Колесси. Він дав сценічне життя кільком десяткам партитур української та російської музичної класики. Йдеться про редакцію і перше повне виконання кантати-симфонії С.Людкевича "Кавказ" (за мотивами твору Т.Г.Шевченка). Написана ще на початку сторіччя, вона вперше повністю виконувалась у Львові 1980 р. під керівництвом М.Колесси. В інтерпретації майстра прозвучали поеми С.Людкевича - "Каменярі", "Рондо юнаків", "Веснянки", "Колядниця", Друга симфонія, його концерти й увертюри, а також симфонічні твори Р.Симовича й А.Кос-Анатольського. Натхненна батута Миколи Філаретовича "озвучила" партитури восьми симфоній Бет-ховена, всі симфонічні твори М.Глинки, твори П.Чайковського. Йому першому належать постановки опери-хвилинки "Ноктюрн" М.Лисенка та "Вечорниць" П.Ніщинського в інструментовці С.Людкевича. Численним відвідувачам Львівської консерваторії М.Колесса відкрив світ польської, чеської симфонічної музики.
          У різноманітних жанрах виступав композитор, створюючи музику для дітей: п'єси для фортепіано, пісні, музику до театральних вистав. її образний світ є простим, дохідливим, по-дитячому безпосереднім.
          Видатний диригент-практик зробив внесок у теорію диригування. Його підручник "Основи техніки диригування" витримав кілька видань, перекладений російською мовою.
          За своє довге прекрасне життя академік Колесса виховав багатьох талановитих митців, серед яких - лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка С.Турчак і Ю.Луців, народні артисти України Т.Микитка і Я.Скибинський, заслужені артисти України М.Сильвестров, Р.Пилипчук, Р.Дорожівський.
          Микола Філаретович Колесса належить до тієї плеяди провідних українських митців, які виявили свій талант у багатьох сферах діяльності. А якщо до цього додати багатопланову громадську роботу в Спілці композиторів України, членом правління якої він є багато років, невтомну працю консультанта самодіяльних композиторів чи діяльність у правлінні Львівського відділення товариства "Україна", то можна лише захоплюватись дивовижною працездатністю, високим почуттям відповідальності митця.
          Й нікому навіть на думку не спаде назвати Миколу Філаретовича Колессу дідусем: за його енергійність, за напрочуд вишукані манери і багатство внутрішнього світу йому пасує саме давнє галицьке "добродій". Його вроджена інтелігентність зачаровує тих, хто має нагоду спілкуватися з ним упродовж десятиліть спільної праці, і навіть малознайомих, - для всіх у цієї небайдужої людини завжди знайдеться привітне тепле слово й усмішка.
          Захоплюють гострота його розуму, дотепність і напрочуд молодечий запал душі. Коли інші нарікають на труднощі, не можна не позаздрити його оптимізмові. А енергію для життя Микола Філаретович черпає із самого життя. Він має допомогти створити музей Колесс, бо ж хто краще за нього, розповість землякам про родину, яка так багато зробила для України, для утвердження власного народу, його культури. І все, що зібрав за життя - твори мистецтва, документи (власні і родинні), унікальне музичне зібрання - Маестро заповів рідному місту Львову. Таке воно життя, симфонія з багатьма лейтмотивами і темами, з віковою панорамою часу і простору, які людина-творець долає у постійному сходженні.
          Кажуть, що актори, музиканти, представники інших творчих професій, які повністю віддають себе улюбленій справі і глибоко проникають в її суть, створюють не лише прекрасні твори, а й генерують величезну внутрішню позитивну енергію, що нерідко продовжує й їхнє фізичне життя.
          "Так, і нині мене тягне до людей, хочу бути ближче до них. Концерти намагаюся відвідувати, адже потрібно мати контакти з нинішнім світом, із тим, чим ми живемо сьогодні. Те, що було раніше, уже минуло. Прийшли нові покоління. Все змінюється. Зараз жити стало дуже цікаво. Тільки потрібно, щоб усе змінювалося у кращий бік, а не в гірший. Це дуже важливо".' Він не пропускає жодного цікавого філармонічного концерту, його елегантна постать у директорській ложі сприймається львів'янами як символ культури рідного міста, охоче спілкується з критиками і студентами.
          До почесних звань Миколи Філаретовича Колесси за багаторічну, багатогранну і самовіддану працю додалася ше одна. Наприкінці другого тисячоліття він став 42-м в Україні повним кавалером ордена "За заслуги"! "Ми всі зросли на народній ниві, - ніби підсумовує своє життя композитор, - що дала світові слово Шевченка і пісню. Якщо я своєю працею хоч трохи спричинився до того, аби ця нива родила рясно, то більшого щастя мені нетреба...".