2 серпня
- День аеромобільних військ України
- 110 років від дня народження В.М.Шевченка (1897-1981), вченого-фітопатолога
- 90 років від дня народження О.Я.Ющенка (1917), українського поета, прозаїка
- День пророка Іллі
Серпень здавна називають маківкою літа. Земля наділяє нас дарами, завершується хлібозбір. Саме цієї пори за церковним календарем відзначається вельми шановане в народі свято - День пророка Іллі.
Згідно з біблійною міфологією Ілля жив приблизно у 900-х роках до Різдва Христового. Це були часи царювання в Ізраїлі імператора-ідолопоклонника Аха-ви, який при житті зажив слави тирана-нечестивця. Цькуванню і гонінню підлягали всі, хто не корився його волі. Втім, знайшлася людина, яка вказала ізраїльському народові шлях до прозріння, своєю духовною стійкістю подолала душевне сум'яття й зневіру тисяч людей. Ім'я його - Ілля, син Саваха.
Народився Ілля у м. Фесфії Галаадській, в племені Аарона. Ще юнаком виявляв схильність до аскетизму; полюбляв на самоті годинами проводити у молитвах. З волі Господньої йому являлися видіння, які вказували на те, що мало відбутися. Так, устами цього пророка проповідувалось слово Боже. Ілля благав людей покаятись у своїх гріхах, застерігав їх від кари Господньої. Проте вони не послухали. Тоді Бог покарав їх. Упродовж багатьох місяців не було ні дощу, ні роси на траві, палюче сонце знищило усю рослинність, дерева не вродили ніякого плоду. Ілля сумував, що народ голодує, і почав благати Господа послати дощу, аби зросити поля і луки. Всевишній почув молитви пророка й звелів йому зібрати народ на горі Кар-мел. І сталося диво: пішов дощ, який наповнив висохлі ставки, освіжив зів'ялу траву, напоїв спечені на сонці ниви. Побачивши це, люди падали горілиць й промовляли: "Господь - це Бог! Господь - це Бог!".
Розгніваний імператор наказав стратити Іллю як лжепророка. Дізнавшись про це, Ілля усамітнився в пустелі. На сороковий день перебування там Господь передрік йому зустріч з людиною на ім'я Єлисей, якого він також помазав на пророка. То ж тепер Ілля мав духовного брата, з яким ділив усі злигодні. Імператора ж Ахаву та його родину переслідували нещастя й смерть.
Багато років від міста до міста Ілля та Єлисей ходили разом, проповідуючи слово Боже. За те, що Ілля вище власного життя ставив волю Господа, він не помер, а живим потрапив на небо. Одного разу на очах у Єли-сея з'явилася вогняна колісниця з ангелами; це означало, що настав час прощатися. Відходячи у Царство Небесне, пророк Ілля заповів Єлисеєві свого плаща. Коли той надів його, води Йордані розступилися, й він пройшов, не змочивши ніг. На другому березі стояли друзі Іллі й бачили це Боже чудо. Вони підійшли до Єлисея і вклонилися йому як пророку.
Під час земного життя Ісуса Христа іудеї, спостерігаючи великі чудеса, приймали його за пророка Іллю.
В день Преображення Господа Ілля як представник пророків у світлі явився разом з Мойсеєм на горі й розмовляв із Всевишнім. Святого пророка Іллю поважають монголи, забайкальські буряти. Татари в цей день не працюють. У своїх піснях церква називає пророка провідником великих справ Божих.
За народною міфологією, Ілля є наступником громовика Перуна. З ним пов'язується багато вірувань та легенд. Зокрема, діти не сміли купатися в річці після Іллі, бо начебто в цей день пророк бере під свою опіку воду і дозволяє раювати в ній лише праведним душам, які одійшли з цього світу, а також "обмивати грішникам свої гріхи".
Християнізований пророк Ілля виступає у народних віруваннях у кількох іпостасях. Насамперед він відає дощами та зливами ("Як прийде Ілля - наробить гнилля"). Крім того, вважають: коли зернові зібрано, Ілля вже не навідує ниви ("Пішов Ілля водою і тепло повів за собою", "Урожай зібрано і тепло відібрано"). Ілля правує громами та блискавками (звідси і назва "громовержець"); він є опікуном кіп та збіжжя ("Куди махне - жито росте; жито-пшениця, всяка пашниця"). Іллю сприймають як оберігача усіх трьох етапів жнив - зажинок, власне жнив та обжинків, у переважній більшості місцевостей України. День цього свята співпадає з останнім періодом - обжинками. З цього приводу кажуть: "То не ґазда, що на столі нема свіжого хліба на Іллі".
Традиційно в Україні зажинки завершували поетичним дійством - "в'язанням бороди": в кінці ниви женці залишали на межі клапоть незжатих стебел. У різних регіонах і в різний час вона мала свої назви: "про-кіп'я", "людська доля", "дідова борода" "Іллі на бороду", "перепілка", "коза". Згодом утвердився вислів: "Спасова борода", оскільки жниварський сезон збігався також зі святом Спаса - покровителя врожаю. В одних випадках господар, в інших - найстарша жниця підв'язували пучечок червоною стрічкою, оздоблювали квітами, а вершок надламували, щоб колосся схилялося долі, як подяка (щедрій ниві). Усе це й справді нагадувало старечу бороду, яка первісно символізувала главу роду, діда-лада, як родовідного опікуна й пошанувача культу покійників, а згодом поєднала риси поважних старійшин. Цей своєрідний вінець жнивам - вельми символічний і поетичний - сягає своїм корінням у далекі дохристиянські часи. Зробивши "бороду", в підніжжі клали окраєць хліба й дрібок солі, а вимнуте з кількох колосків зерно розкидали по ниві, приказуючи: "Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця, краща ніж торік!". Присутні зверталися зі словами подяки до сонця, неба, лану, до добрих птахів, щоб не клювали зерно зі стодоли, до духів, які мали допомогти вчасно зібрати врожай. Старійшина (чи хтось із чоловіків) ставав навколішки, кланявся на чотири боки, схиляв голову і приказував, а за ним промовляли усі інші: "Роди, Боже, на всякого долю - бідного, багатого, вдовиці й сироті!".
Молодь влаштовувала таку забаву: дівчата намагалися побороти хлопців, щоб вони "вклякли" біля бороди, силоміць ставили їх на коліна. Це супроводжувалося жартами, дотепами. Потім жінки-жниці йшли до полукіпків, витягували з кожного по колосочку й робили з них "квітку-китицю", "сніп-рай" або ж плели колосяний хрест, які несли в село і ставили на покуті. Плели також вінок, навішували його на полукіпок і, сточивши колом, співали: "Котився віночок по полю, просився в господаря зі стодолу... ".
Насамкінець влаштовували цікаву сценку, пов'язану з наступними жнивами. Женці вішали серпи на ліве плече і, одійшовши від полукіпка на кілька кроків, оберталися до нього спинами й наодмаш кидали їх: якщо серп вцілив у полукіпок і застромився, то він наступного року "буде гуляти по полю". Дівчата потому підходили до вінця на полукіпку, вибирали з-поміж себе найкращу - "княгиню"; вона ставала в коло, клала на ліве плече серп, у руки брала юрок й схиляла голову. Найповажніший хлопець перев'язував її стан перевеслом з житніх колосків, одягав на голову вінок, а дівчата приспівували: "Ой добраніч, широке є поле...". Усі учасники обжи-нок, тримаючи на плечі обв'язаного колоссям серпа, повільно залишали лан. Довкола звучала величальна жниварська пісня.
Господарі, які раніше повернулися з поля, щоб приготувати ситну вечерю, вже чекали женців біля свого обійстя, винісши до воріт застелений скатертиною стіл із хлібом-сіллю і могоричем. Вони низько вклонялися добрим помічникам, дякували їм за працю. Після символічного торгу між женцями і господарями всі заходили до святково прибраної оселі. Допізна частувалися, веселилися, співали пісень.
На Іллі жінки до схід сонця йшли на городи в одній сорочці й стискали голівки капусти, приказуючи: "Святий Ілля, складай головки тугі та білі, як я!". У цей день дехто навіть не випускав у поле тварин, не вживав картоплі, бо вважалося, що "то великий гріх", оскільки "нечиста всіх комарів з'їла".
На початку серпня спостерігається найактивніший зорепад. Якщо на Іллю зірка палає й згорає, одні вважали, що "то відьма підпалила її й сховала у глечик", інші стверджували: "коли зоря залишає по собі довгий пучок світла, то "це Україна втрачає дівчину". З Іллею, який у Центральній Україні завершував жнива, пов'язано чимало прислів'їв та приказок: "Жнива кінчаються - осінь починається", "У цей день до обіду літо, а по обіді осінь", "Тільки до Іллі рої, а по Іллі - повісь роя на гіллі", "До Іллі мужик купається, а після Іллі і на кущі не сохне". Коли жито дозріває до Іллі, то воно найкраще для насіння.
У Південній Україні в цей час бувають "горобині" ночі - нічні грози з блискавкою і громом: буревії такі сильні, що й птахам заснути не дають. Існує народна легенда, що коли біси повстали проти Бога, він наказав Іллі прогнати нечисту силу з неба. Відтоді Ілля ганяється за бісами і пускає в них вогненні стріли: громи та блискавки.
Якщо після розкатів грому запалає хата, селяни колись вірили, що таку пожежу нічим погасити не можна: "Як Бог запалить, то чоловік не погасить!" Під час грози перед образами ставили "страсну свічку", щоб грім хати не спалив.
В одній із народних колядок співається про Іллю, як він проходить полями з житяною пугою в руці:
"На Іллі новий хліб на столі" - селяни в цей час уже випікають хліб із нового врожаю.
Той, хто вчасно впорався із жнивами, мав змогу спокійно спостерігати за погодою, щоб прогнозувати, якою буде осінь. Вважалося що переддень "Іллі" (тобто 1 серпня) "закриває на ключ останній день літа". З вечора і вдосвіта селяни уважно стежили за сонцем, місяцем, зірками, зміною вітру, повадками свійських тварин тощо. Відтак, якщо на Іллі зранку йде дощ, початок осені буде дощовим, задощить опівдні - занегодить середина, а якщо дощ піде надвечір, то буде з дощами кінець осені. Похмурий день також застерігав: наступного року вродить жито, але через негоду його важко буде збирати.
"Ілля" - свято, в якому розкривається ціле художнє полотнище життя народу з його діяльністю і здобутками, духовним світом і світоглядом. Наснажливе для душі, воно йде од віку до віку, від покоління до покоління, дає нам змогу прилучитись до скарбниці наших пращурів, глибше пізнати себе, зцілитись духовно.