25 квітня
- 95 років від дня народження І.Й.Тартаковського (1912), українського живописця
- 75 років від дня народження В.Д.Подвали (1932), українського композитора, педагога
- 65 років від дня народження В.К.Шості (1942), українського графіка- плакатиста
- 80 років із дня смерті Марка Черемшини (1874-1927), українського письменника і культурно-громадського діяча
- 100 років від дня народження М.П.Трублаїні (1907-1941), українського письменника
Одним із найкращих українських письменників, які створювали літературу для дітей та юнацтва у першій половині минулого століття, був Микола Петрович Трублаїні. Його повісті, оповідання - глибоко людяні, пройняті романтикою й сповнені бажання творити прекрасне. Вони й досі користуються попитом у юних читачів.
Микола Петрович Трублаїні (справжнє прізвище - Трублаєвський) народився у селі Вільшанці на Поділлі (зараз Крижопільський район Вінницької області) в сім'ї вчителів. По закінченні Немирівської гімназії він вступив до реального училища у Проскурові (нині - Хмельницький).Над усе Микола захоплювався героями творів Жюля Берна і Джека Лондона, мріяв про мандри, сповнені пригод.
Закінчивши училище, юнак працював завідувачем хатою-читаль-нею у селі Черепівка. У 1924 р. він влаштувався на роботу до редакції вінницької газети "Червоний край", де проявився його талант нари-совця.
На початку 1925 р. М.Трублаєвський за направленням їде вчитися на Всеукраїнські курси журналістики у Харкові; одночасно працює в газетах. Енергійний та допитливий юнак прагне все побачити на власні очі, щодня роз'їжджає трамваєм по місту у пошуках цікавого матеріалу для міської газети "Вечернее радио".
Захоплення літературою він поєднував з опануванням точних наук: навчався на фізико-математичному факультеті Харківського інституту народної освіти.
1926 р. у Харкові було засновано літературну організацію "Молодняк". Серед її членів був і М.Трублаєвський. Невдовзі Микола став кореспондентом газети "Вісті". Під враженням численних подорожей з'являється ціла низка його репортажів. Як матрос він пливе на кораблі "Літке" до тропіків, потім до Арктики. Своїми спостереженнями від другої подорожі молодий журналіст згодом поділився з читачами у книзі "До Арктики через тропіки"(1931). А у "Вістях" було надруковано кілька великих подорожніх нарисів, підписаних псевдонімом "Трублаїні". Серед них - "Великим Сибірським шляхом " та "Листи з далекої подорожі" (1927). За участь у цьому героїчному рейсі Миколу Петровича нагородили іменною медаллю з написом "За врангелівський похід 1929 року".
Відтоді суворі, але напрочуд мальовничі північні широти владно кликали його до себе, надихали на творчість.
М.Трублаїні їде до Сибіру і на Далекий Схід, пливе на криголамах "Сибіряков" та "Володимир Русанов", вирушає на Кольський півострів, щоб розповісти читачам про розробку апатитів у Хібінах. Не раз у цих мандрах він наражався на небезпеку.
У своїх творах письменник розповідає, як поступово відбувалося дослідження й освоєння Арктики, як крок за кроком, ціною велетенських зусиль, а нерідко й жертв, людина розкривала її таємниці. Він описує долю багатьох полярних експедицій, розповідає про труднощі, з якими довелось зустрітися їхнім учасникам. Із нарисів М.Трублаїні вимальовується образ і самого письменника та журналіста - людини мужньої, безстрашної, непохитної перед труднощами життя і водночас надзвичайно скромної й чуйної.
Правдиво змалювати постаті підкорювачів Арктики М.Трублаїні великою мірою допоміг постійний прямий контакт з людьми, про яких він писав. На Півночі письменник близько познайомився з життям, побутом, звичаями місцевих народів - чукчів, ескімосів, якутів.
Оскільки М.Трублаїні пише для юних читачів, герої багатьох його оповідань - підлітки. Так, в оповіданні "Малий посланець" Анка і Тайо, рятуючи своїх близьких, виступають проти нав'язуваних шаманом забобонів. Шаман наказує винести вночі немовля на мороз; якщо воно не замерзне, його хвора матір одужає. Чотирнадцятирічна Анка розуміє облудність шамана, але знесила переконати у цьому рідних. Тому вона посилає свого брата до вчителя, який і приходить на допомогу.
Здебільшого в оповіданнях М.П.Трублаїні діють одні й ті самі дитячі персонажі - Володя Велетень, Оратук, Темар, Анка. Його оповідання - немов би розділи однієї книжки. Герої розповідей Трублаїні стають учасниками бурхливих подій. Зокрема, в оповіданні "Крила рожевої чайки" (1934) Анка дістається острова, населеного відірваним від усього світу племенем ескімосів. Вона змальовує гарну картину майбутнього. Хоробро виступає проти шамана, гуртує навколо себе молодь, її поява на острові знаменує початок нового життя ескімосів.
Одна за одною виходять у світ книжки письменника: "Людина поспішає на Північ", "Літке" - переможець криги", "На Півночі", "Волохан", "Лови білого ведмедя", "Берег невідомого острова" та ін.
Під час полярних мандрівок М.Трублаїні вів щоденник. В оповіданні "Берег невідомого острова" автор змальовує дружбу та взаємовиручку простих трудівників моря, які опинилися на безлюдному острові й зазнають чимало випробувань.
З оповідань Трублаїні постає сувора й грізна природа Півночі. Автор захоплююче розповідає про мужніх людей, перетворення, свідком яких він був у царстві снігів та вічної криги. В його книжках вражає особлива піднесеність, в них - любов і повага автора до підкорювачів цього прекрасного краю.
Оповідання про Північ засвідчили зрілість М.Трублаїні як митця слова, принесли йому славу дитячого письменника й збагатили вітчизняну літературу. Його ім'я встало в один ряд з Андрієм Головком, Олесем Донченком, Петром Панчем, Олександром Копиленком. Ці оповідання були прелюдією до написання головного твору Трублаїні про Арктику - повісті "Лахтак", яка вийшла у 1935 р. Твір цей гостро-сюжетний, динамічний. Головний персонаж - штурман Кар. Очоливши команду на судні "Лахтак", мужній, розумний, досвідчений, він перемагає у вельми складних і небезпечних ситуаціях, зокрема рятує корабель та його нечисленну команду.
Микола Трублаїні - автор казок та невеличких оповідань для дошкільнят і молодших школярів. Друзі неодноразово відзначали його педагогічний талант. Микола Петрович дуже любив дітей, із задоволенням спілкувався з ними. Ярослав Гримайло порівнював його з визначним педагогом В.О.Сухомлинським, а Давид Вишневський свої спогади про письменника назвав "Школа Трублаїні".
З роками Микола Трублаїні ставав ще більш рухливим, невгамовним, жадібним до знань. Він організував Клуб юних дослідників Арктики 1934 р. у харківському Палаці піонерів, куди приходив кожного дня й багато часу віддавав дітям.
Клуб складався із юних географів, метеорологів, геологів, зоологів, радіозв'язківців, штурманів, авіаторів, дослідників підводних глибин та ін. Членом клубу міг стати лише той, хто гарно вчився й прочитав хоча б декілька книжок про Арктику, попрацював під керівництвом старшого у загоні тощо. Дехто вступав двічі чи тричі. Юним дослідникам Арктики видавали форму. Носив її і капітан - Микола Петрович Трублаїні.
Вже у першій рік свого існування Клуб налічував понад триста членів. Радіозв'язківці налагодили зв'язок із полярними станціями, отримували звідти радіограми. Підлітки зустрічались із О.Ю.Шмідтом, Е.Т.Кренкелем, І.Д.Папаніним, Є.К.Федоровим, М.В.Водоп'яновим та іншими дослідниками Півночі, листувалися з ними. У Клубі організовувались диспути, вікторини, демонструвались кінофільми про Арктику. Юнкори надсилали свої повідомлення до редакцій журналів та газет. Члени Клубу навіть подорожували за Полярне коло. Щороку кожен загін звітував про виконану роботу.
Після врятування челюскінців делегація учнів на чолі з Трублаїні відправилась до Москви на зустріч із героями. їхали найкращі: відмінники навчання.
І тут розпочалась війна. З перших днів він пішов добровольцем на фронт. Через два тижні, 4 жовтня 1941 року, його було смертельно поранено.
Микола Трублаїні мав багато задумів на майбутнє. Так хотілося написати нові книжки про мужніх й щирих людей. Та не судилося...