- День українського козацтва
- 150 років від дня народження Юрія Калмана Жатковича (1855-1920), українського й угорського прекладача, літературознавця, історика та етнографа
- 130 років від дня народження А.П.Виноградова (1875-1933), українського вченого в галузі металознавства і металургії
- 120 років від дня народження Андрія Ніковського (1885-1942), українського політичного і державного діяча, літературознавця і публіциста
- 120 років від дня народження О.І.Бочковського (1885-1939), українського журналіста у Чехо-Словаччині
- Покрова Пресвятої Богородиці
Виникло це свято ще в X столітті у Греції, на яку в цей час напали араби. Оточивши Константинополь, сарацини намагалися поневолити городян. 1 жовтня за старим стилем константинопольці зібралися на всеношну відправу до Влахернської церкви. Під час Божої служби святий Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній побачили в горішній частині храму образ Божої Матері. Вона в оточенні сонму святих тримала над віруючими християнами омофор (покров, звідси Покрова) і молилася. Це видиво придало грекам впевненості в своїх силах, і вони відстояли незалежність. Чужинці вимушені були відступити. З того часу свято Покрови стало всенародним.
Оскільки в Київську Русь християнство прийшло з Константинополя, то відповідно було прийняте і свято Покрови. А з Влахернської церкви Богородиці дружиною Володимира Святославовича - Анною, що була сестрою візантійського імператора, в кінці X сторіччя до Києва були привезені іменні ікони, котрим приписували чудотворництво.
Уперше, національний культ Богородиці увічнив Ярослав Мудрий при будівництві святої Софії та церкви Благовіщення на Золотих Воротах у Києві. Своєрідним символом національної опіки є величава запрестольна мозаїка Матері Божої Оранти в Софії, на якій Марія, звівши руки вгору, просить благословення своєму народові. В конусі над нею багатомовний напис: "Бог посеред Неї і не порушиться, помагає їй день-у-день". Це єдине найдавніше зображення Богородиці, що дійшло до нашого часу.
Найактивніше будівництво церков та іконописання, пов'язаних з Покровою, припадає на добу гетьманування Івана Мазепи. З-поміж сімнадцяти церков, що були збудовані в Києві, три з них носили ім'я Покрови. Одна з них - при трапезній Пустинно-Миколаївського монастиря (1690 р.) - зведена ктиторством Мазепи.
При виготовленні ікон Богородиці місцеві богомази широко використовували прообрази реальних осіб: Мати Божа тримала під своїм покровом Б. Хмельницького, І. Мазепу, єпископів, а згодом польських королів та російських царів. Скажімо, 1709 року для Покровської церкви Переяслава виготовлено запрестольну ікону, котра нагадувала картину з світського життя - святий Роман зображений в оточенні Петра І, Катерини II, Феофана Прокоповича, Івана Мазепи та його небожа - переяславського полковника Івана Мировича. На іншій, що зберігається в Київському музеї українського мистецтва, Мати Божа, зображена з короною на голові, розкішним, коштовно оздобленим плащем покриває гетьмана Хмельницького, єпископа Сильвестра і царя Олексія Михайловича, під час володарювання якого підписано Переяславську угоду.
Серед народу свято Покрови мало значно ширший, ніж церковний, ареал дійств. Слушна з цього приводу завважив митрополит В. Липківський: "Ясно, що українці святкують в це свято не історичну допомогу Божої Матері Царгородові (в грецький календар, як не дивно, це свято введено тільки після другої світової війни), а святкують щось інше, далеко рідніше й вартісніше для душі християнина, більш загальне, духовне...".
Культ Покрови замінив найшанованіше божество дайбожичів - богиню родючості Макош, якій у пантеоні Володимирових богів належало одне з найпочесніших місць. За свідченням багатьох вчених, зокрема Б. Рибакова, наші пращури відтворювали Макош на рушниках, що призначалися для весняних обрядів, її зображували із зведеними вгору руками - "мовби молить небесне божество зросити дощем поорані й запліднені зерном поля". Ці сюжети використовувалися і для відтворення заступниці роду - Берегині. Коли Покрова остаточно замінила своїх попередниць, жінки зробили Богородицю і покровителькою рукодільництва, насамперед вишивання.
Жінки вважали свято Покрови своїм. Особливо його чекали заручені юнки чи ті, які сподівалися на сватів. Адже від Покрови до Пилипівських заговин (27 листопада) усюди справляли весілля.
Традиційно Покрова на Україні належала до великих свят. У багатьох селах і містах на її честь будували і освячували храми, оскільки Покрова вважалась не тільки народно-релігійним, а й національним святом. На честь цього свята в Україні зведено чимало сіл. Наприклад, Покровка, що на Миколаївщині.
Варто також пригадати історичний факт, тісно пов'язаний зі святом Покрови. Він увійшов у нашу національну культуру золотою сторінкою. У 1615 році на Покрову Галишка, знана як Єлизавета Гулевичівна, укладає заповіт, в якому мовиться, що вона дарує свої спадкові землі на Подолі, себто нинішню Контрактову площу, з усіма будівлями Київському братству - найосновнішому осередку національної культури, аби в такий спосіб підтримати його. В дарчій, зокрема, обумовлюється, щоб на цій землі були збудовані монастир, шпиталь для покалічених у боях козаків і школа, до якої, за бажанням фундаторки, мали приймати дітей усіх станів. Таким чином, навчальний заклад одчинив двері талановитим дітям і найбідніших верств. Згодом тут навчався і Григорій Сковорода.
Завдяки нашій славетній землячці діяльність Київського братства розширилась і спричинилась до заснування Києво-Могилянської академії - першого вищого навчального закладу не лише в Україні, а й східній Європі. Заповіт Гулевичівна склала на Покрову, а дарчу скріпила другого дня свята.
Зі святом Покрови пов'язано чимало метеорологічних спостережень та приказок. Пригадаймо найбільш відомі:
Яка погода на Покрову, такою буде і зима.
Якщо в цей день сніг не покрив землю - не покриє в листопаді і в грудні.
Якщо до цього дня не опаде листя з вишень - на теплу зиму, а опаде - на сувору.
Зранку вітер з півдня, а пообіді з півночі - початок зими буде теплим, але згодом похолодає.
Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови.
До Покрови давали молоко корови, а після Покрови пішло молоко в роги корові.
До Покрови думай про пашу корові.
Як по Покрові, то і по теплові.
Недалеко до Покрови - ще сіна накошу, а прийшла Покрова - заніміла мова.
Хто сіє по Покрові, той не має, що дати корові; ...той виводить взимі по корові; ...той відсіває по корові.
І нарешті, Покрова остаточно завершує осінні молодіжні "вудиці" - з цього часу "законні права" набирають вечорниці та досвітки, а також весілля, де розважалися всі мешканці села.
|